Шкільне життя засмоктує мене все сильніше й сильніше. Приходжу додому о п’ятій, трохи відпочину, сідаю за уроки, щось трохи почитаю (“12 Обручів” Андруховича вже 3 тижні довбаю), і вже немає часу на компутер. Ту краплинку вільного часу, яку я колись присвячував таким сайтам: Google reader, LastFM, YouTube, я замінив на Wikipedia, та сайти з рефератами. Masterpiecer влучно назвав мене “шкільним збоченцем”, на що я навіть не обюразився, бо фактично так і є. На підтвердження свого амплуа пропоную звернути увагу на уривок вірша Євгена Маланюка “Візія”:

Літаки закрутяться, мов листя,
Башти захитаються й падуть.
Десь зі сходу, з-поза передмістя
Білим сонцем стане Страшний Суд

Мене дуже зацікавив цей вірш, адже будучи написаним у 1933 році, він пророкує події 11 вересня 2001 року. Літаки закрутяться…, башти падуть…, десь зі сходу… – які ще потрібні докази, на підтвердження статусу вітчизняного Нострадамуса?

З.І.: На сайті Блогодельня було згадано про українські автономні блоги, у списочку є і я.

Цього тижня я відкрив для себе одну хорошу представницю СучУкрЛіту: Таню Малярчук. Таким чином вирвавшись із кола: Дереш-Жадан-Андрухович.

Якось ми сиділи компанією, пили пиво і почали розмовляти про літературу. І цю книгу мені порекомендувала одна дівчина із Надвірної, за що я їй дуже вдячний.

«Згори вниз» — це реанімація сюреалізму в українській літературі. У книзі є сюжет, розділові знаки і навіть інструкція з виготовлення фотографій у домашніх умовах. А також: втеча, захоплення чужих помешкань і чужих таємниць, гірські ландшафти, зворушлива і неправдива історія любовів, перевертні, чортівня, люди, що мовчать, і коти, що говорять.

Книга складається із семи новел. Перша – основна: “Згори вниз”, яка зайамє половину сторінок, і решту – шість коротеньких. В першій розповідається про дівчину, яка оселилася в горах, десь на краю села, фактично – на краю світу. Про її колишнє життя нічого не відомо. Але до кінця багато таємниць відкривається. Хоча у книзі немає якигосьм моторошних сцен, написано у стилі містичного детективу, що мабуть і пояснює назву книги. Решту оповідань носять подібні за структурою заголовки: “Леся і її стоматолог”, “Григорій і його змій”, “Я і моя священна корова” (це мені найбільше сподобалось), кожне з яких по-своєму особливе. Вся книга читається дуже легко. На відміну від інших сучасних авторів тут немає наркомансько-алкоголічних описів буденного життя, немає психоделічних витікань розуму, але є свій, відкритий, але особливий стиль, не позбавлений цікавих моментів.

Ще влітку, коли відпочивав у дядька, я почав читати нову книгу Пауло Коельо “Відьма з Портобелло”. Але прочитав тільки половину, решту не встиг – бо поїхав додому. І от десь ще на початку минулого місяця вирішив замовити її через інтернет. Вийшов на сайт видавництва “Софія”, подумав що найдешевше буде замовляти безпосередньо там, але вийшло не так як я думав. Справа в тому що є два варіанти цієї книги: із м’якою палітуркою (16,80грн.), та з твердою (29,40грн.) Друга, майже удвічі дорожча, отож я однозначно замовив дешевшу. Так от приходить мені минулого тижня (більше місяця після замовлення) повідомлення про отримання посилки вартістю 37! грн. Ну думаю нічого собі чи то мені декілька книг вислали, чи то доставка стільки коштує, аж виявилось прислали не soft, а  hard -версію. Могли б хоч уточнити умови замовлення по телефону, або по e-mail, як це роблять у всіх нормальних інтернет-магазинах.

Щодо книги – то вона цікава, і я не жалію що прийшлось за неї переплатити.

Короткий сюжет:

Головна героїня — Атена — народилася у циганській сiм’ї в Румунії, жила з прийомними батьками в Лівані, а потім опинилась у Великобританії. Зовсім несподівано вона відкриває у собі особливий дар, після чого її життя починає разюче змінюватися…

Невелика за обсягом, читається легко, хоч написана у нестандартному, і в одночас простому для автор стилі: як покази різних людей на історію життя однієї жінки. Як завжди у Коельо дуже багато філософських думок: майже половину тексту можна використати як цитати. Також у книзі побіжно згадується і про Чорнобиль.

Чомусь у всіх рецензіях згадується що:

ця книга для жінок, що хотіли б зрозуміти себе. А також для всіх, хто хітів би краще зрозуміти жінку.

На мою думку це дещо неправильно, або просто я ще не все розумію. Як на мене у ролі головного героя – жінка, сильна волею і духом, яка постійно шукала щось нове, думаю цих рис варто навчитись як чоловікам, так і жінкам, і не варто проводити гендерну політику серед читачів.

Уривки з роману можна почитати на російському блозі Пауло Коельо